Дмитро Середюк Георгійович : « Подорож розпочалась з порожньої траси передмістя Харкова, де замість звичного міського гомону нас зустріла сирена. Це дало зрозуміти, що ми перетнули «кордон» між звичним життям і зоною конфлікту, кордон-де все поділяється на чорне та біле.

У Харкові ми зустрілися з військовими хлопцями, після чого наш шлях лежав до Купʼянська, міста, яке стало неприступною фортецею проти ворога, де звуки вибухів стали буденністю.
Навіть ми стали свідками прильоту КАБу та наслідків її руйнівної сили.

Далі подорож пролягала через напівзруйнований Ізюм,де з цивільного населення були лише люди похилого віку та волонтери.

Ми також відвідали відважних воїнів у Слов’янську, Краматорську та навколишніх селах, які стоять на захисті нашої країни,звуки сирени там постійно, а змінюється лише інтервал артилерійських вибухів.

Останньою точкою передачі допомоги в Донецькій області було місто Покровськ, де склалось враження ніби бій з ворогом проходить в декількох кілометрах від нас.

Наша подорож завершилася у Павлограді, дорога туди пролягала вже вночі, я спостерігав як весь південний схід був ніби у вогні , з поодинокими спалахами від вибухів. Як мені сказали пізніше: «там точились бої». Ця баграно-червона заграва, ще довго буде в моїй памʼяті.

У втомлених очах кожного військового якого я зустрів під час подорожі, бачив незворушну впевненість у перемозі, непохитну силу та мужність і в жодного не побачив страху. Мене це неймовірно вразило та надихнуло.

Моменти, проведені на сході, змусили мене по-новому оцінити цінність життя та важливість взаємопідтримки.

Я повернувся із відчуттям ще більшої відповідальності та мотивацією, максимально допомагати, вкладаючи зусилля у підтримку та допомогу нашим захисникам та захисницям.

Допомога волонтерів є колосальною, проте потрібно ще більше спільних зусиль заради нашої перемоги. Слава Україні!»